Інформація для батьків | Мова наших дітей
Мова наших дітей

Поради батькам


     Важлива роль у формуванні особистості дитини, зокрема у розвитку її мовлення, належить сім’ї. Адже перші слова, перші речення маля вимовляє в колі близьких людей – батька, матері, бабусі, дідуся. Якщо ми любимо свою дитину, бажаємо їй добра та світлої долі, невже байдуже поставимося до труднощів, які згодом спричиняють вади мовлення! Вчасне не виправлення мовленнєвих вад призводить до порушень і затримки загального розвитку дитини, спричиняє труднощі у сприйманні та аналізі як навчального матеріалу, так і реальних подій. От чому логопед завжди попереджає батьків, намагаючись застерегти їх від легковажного ставлення до проблем мовлення їхнього малюка.
 
У світі звуків


Наше мовлення складається із звуків. Правильно вимовляти звуки рідної мови дитина має навчитися до школи. Важливим завданням мовленнєвого розвитку дітей є виховання звукової культури мовлення. Поняття звукової культури мовлення досить складне і широке, воно містить цілий ряд важливих компонентів: чітку артикуляцію звуків рідної мови, фонетичну і орфоепічну правильність мовлення, правильне мовленнєве дихання, силу голосу, темп і тембр мовлення, інтонаційні засоби виразності (наголос, логічні паузи, ритм), фонематичний слух. У дошкільному віці простежується неправильна вимова дитиною звуків. Це цілком закономірне явище. Але більшість дітей не може самостійно опанувати правильну звуковимову, отже, потребує допомоги дорослих. Не всі батьки приділяють цьому серйозну увагу. Деякі вважають, що настане час, і дитина сама навчиться говорити. Якщо ж малюк продовжує і за рік-два говорити з помилками, вони дивуються: «Чому ж ти досі не навчився говорити правильно?» Допомогу дітям із серйозними вадами мовлення надають спеціалісти – вчителі-логопеди. Щоб своєчасно виправити звуковимову дітей, батьки мають знати ті вади, які найчастіше зустрічаються у дошкільному віці. Розрізняють такі види неправильної вимови: пропуск звуків, заміна звуків, спотворення звуків.
Чиста і правильна звуковимова залежить від багатьох чинників. Значну роль відіграють індивідуальні особливості дитини, стан її психічного розвитку. Недоліки вимови звуків можуть бути зумовлені пошкодженням центрального або перефірійного відділів мовленнєвого апарату внаслідок  інфекційних хвороб або вроджених вад. У таких випадках потрібне втручання ще й спеціалістів-лікарів.
Послідовна систематична робота з дитиною над формуванням звуковимови сприятиме своєчасному виправленню мовленнєвих вад, досягненню на кінець дошкільного віку чіткої вимови усіх звуків рідної мови.
 
Поради батькам
Не повторюйте за дитиною неправильної вимови звуків.
Розмовляйте з дитиною, правильно вимовляючи слова.
Своєчасно виправляйте неправильну звуковимову дитини.
Якщо мовлення вашої дитини нечітке і незрозуміле для оточення, зверніться до вчителя-логопеда.
Вірші, чистомовки, скоромовки стануть надійними помічниками у вихованні правильного і виразного мовлення вашої дитини.
 
За законами граматики
         Оволодіти граматичною будовою мовлення означає навчитися правильно вживати відмінкові закінчення слів, дієслівні форми та їх видозміни, суфікси, префікси, узгоджувати іменники з іншими частинами мови в роді , числі та відмінку, правильно будувати речення, додержуючи відповідного порядку слів у ньому, вживати прийменники, сполучники, будувати складнопідрядні і складносурядні речення.
З раннього віку дитина має засвоїти граматичні значення слів рідної мови, без цього вона не може розуміти мовлення. Щоб дитина засвоїла граматично-правильне мовлення – дорослі мають правильно говорити.
Найтиповіші помилки у мовленні дітей такі:
Граматичні помилки словотворення;
Граматичні помилки у слово розумінні.
Граматичні помилки у дитячому мовлені – це закономірне явище в процесі засвоєння мови, і причинами їх є вплив неправильного мовлення оточення, педагогічна занедбаність мовлення.
Граматичні помилки у мовленні дітей потрібно одразу виправляти.


Поради батькам
Постійно стежте за правильністю мовлення дітей.
Своєчасно виправляйте граматичні помилки.
Не втручайтесь у дитячі розповіді, спочатку вислухайте дитину, а потім виправляйте помилку.
У двомовних сім’ях завжди звертайте увагу на те, якою мовою говорить ваша дитина, виправляйте помилки двомовності.


Монолог чи діалог?


         Чи вміє ваша дитина відповідати на запитання, звертатися із запитанням? Чи вміє логічно і послідовно розповісти про свою діяльність, бачене, почуте, пережите? А як розвинена у неї фантазія? Чи складає сама розповіді, казки? Усі ці мовленнєві навички дуже потрібні будуть вашій дитині в школі. Усне мовлення людини існує у двох формах: діалогічній і монологічній. Змалку дитині варто спілкуватися з людьми, ділитися своїми думками враженнями і переживаннями. У сім’ї цю потребу можна задовольнити через індивідуальні розмови та бесіди з малюком. Розмова дорослих з дитиною має особливе значення, вона впливає на розвиток мовлення і  загальний розумовий розвиток. Діти, з якими батьки багато і вдумливо говорять, розвиваються швидше і мають правильне мовлення.
 
Поради батькам
Використовуйте кожну вільну хвилину для розмови з дитиною.
Пам’ятайте, що головними й провідними співрозмовниками в родині є мати, батько, дідусь чи бабуся.
Запропонуйте дитині змагання «Чия казка краща?», «Чия розповідь краща?» з участю усіх членів сім’ї.
Не забудьте записати в зошит чи на магнітофон розповіді і казки дитини.
Мовлення дорослих – взірець для наслідування


     Мовлення дорослих – приклад для дітей

Успіх мовленнєвого розвитку дитини насамперед залежить від мовлення дорослих, зокрема, батьків. Маля навчається говорити завдяки слуху і здібності до наслідування. Відомо, що дитина дошкільного віку легко наслідує неправильну вимову дорослих, переймає місцеву говірку, діалектизми, вульгаризми. Дитина швидше навчиться правильно, якщо чутиме навколо себе правильну літературну мову дорослих. У розвитку мовлення дітей надзвичайно важливу роль відіграє добрий слух. Батьки мають берегти слух дитини,стежити за станом слухового органа.


Поради батькам
Стежте за мовленням дітей, своєчасно виправляйте недоліки.
Пам’ятайте, що ваше мовлення є взірцем для наслідування, тому воно має бути завжди правильним.
Правильне мовлення – запорука успішного навчання в школі.


   Особливості засвоєння дітьми звуків мови


         Своєчасне оволодіння мовлення – основа розумового розвитку дитини, запорука  повноцінного її спілкування з навколишніми людьми.
Різні відхилення в розвитку мовлення негативно позначаються на сприйманні мови,висловлюванні власних думок, оволодінні знаннями та формуванні особистості дитини.
Найпоширенішою вадою мовного розвитку у дітей дошкільного та молодшого  шкільного віку є неправильна вимова окремих фонем з можливими проявами недорозвинення фонематичного сприймання. Якщо такі вади не пов’язані з вадами слуху, інтелектуального розвитку, порушенням рухової функції, з тяжким недорозвиненням у дитини лексичної й граматичної системи мови, їх визначають як дислалію.
Дислалія – це і є порушення звуковимови при нормальному слуху та збереженій інервації мовного апарату.
Оволодіння правильною вимовою окремих мовних звуків є одним з важливих ланцюгів становлення мовлення у дитини. При цьому звуки засвоюються не ізольовано, а у процесі поступового оволодіння навичками вимови окремих слів та цілих фраз. На ранніх етапах мовного розвитку слова та фрази вимовляються дитиною спотворено, з дуже неточним звуковим складом. Правильною вимовою мовних звуків вона оволодіє лише поступово.
У перші роки життя через недовершеність мовних органів дитина може правильно вимовляти лише тільки найпростіші по артикуляції звуки, до них відносяться голосні А, О, Е та приголосні П, Б, М. саме з цих звуків і складаються перші слова дитини:МАМА, ПАПА, БАБА. Дещо пізніше засвоюються й інші прості за артикуляцією звуки, що не потребують особливо тонких рухів губ і язика. Це голосні І, И, У та приголосні Ф, В, Т, Д, Н, К, Г, Х, Й. Більш складні за артикуляцією приголосні звуки ( С, З,  Ц, Ш, Ж, Ч, Щ, Л, Р) приблизно до 3-5 років або зовсім відсутні у мовлені дітей або замінюються більш простими для вимови звуками. Це явище можна назвати фізіологічною дислалію, оскільки у певному віці воно притаманне усім дітям без виключення.
Кожен складний за артикуляцією звук засвоюється дитиною у декілька етапів. Наприклад, дитина не відразу оволодіє вимовою звукіу Ш, а спочатку замінює його на ТЬ, на СЬ на С. саме тому у різні вікові періоди слово ШУБА у її мовлені зуіить як ТЮКА, СЮБА, СУБА і, нарешті, ШУБА.
Найпоширенішими звуками-замінниками для складних по вимові приголосних є:
Л: Й-ЛЬ-Л (йампа, лямпа, лампа);
Р: Й-ЛЬ-Л-Р (йиба, ліба, либа, риба);
С: ТЬ-СЬ-С (утинки, сянки, санки);
Ш: ТЬ-СЬ-С-Ш (тюба, сюба, суба, шуба);Ц: ТЬ-СЬ-Ц (тяп, сяп, цап).
         Але навіть після оволодіння правильною вимовою звуку дитина деякий час нестійко використовує його у своїй вимові. Новий звук починає вживатися частіше, ніж слід, тимчасово як би витісняючи близькі до нього по артикуляції звуки. Наприклад,навчившись правильно вимовляти звук Ш, дитина починає вживати його і замість С, вимовляючи слово СУМКА як ШУМКА. В цей час дуже важливо ненав’язливо допомогти дитині остаточно оволодіти звуком.
         Таким чином, у цей період частина звуків у мовленні дітей повністю відсутня або вимірюється іншими звуками. Спостерігається  і нестійке вживання уже «засвоєних» звуків, їх плутання. Але з розвитком мовного апарату дитини поступово удосконалюється і його звуковимова, все більше і більше наближаючись до взірця мовлення дорослого.
Необхідною умовою для своєчасного зникнення «вікової дислалію» є правильне, чітке і неспішне мовлення оточуючих дитину дорослих людей. Це той взірець для наслідування, на який орієнтується дитина у нелегкому для неї  процесі оволодіння правильною вимовою звуків. Якщо ж такий взірець відсутній, то засвоєння дитиною правильної артикуляції звуків значно ускладнюється або, навіть, стає неможливим. Про це свідчать випадки досить поширенної «сімейної гаркавості», котру дитина засвоює, наслідуючи батьків.
З цього погляду шкідливим є і тривале перебування дитини серед однолітків, що неправильно розмовляють, оскільки у цьому випадку також відсутній взірець правильної звуковимова. І вже зовсім недопустиме «сюсюкання» дорослих з дитиною. Тут дитина позбавляється не тільки правильного взірця для наслідування, а ще й стимулу для удосконалення своєї звуковимова: адже дорослим подобається її мовлення і вони самі наслідують її:
Щоб батькам було зручніше стежити за своєчасністю появи у мовленні дитини різних звуків, пропонуємо невеличку таблицю, в якій наведені приблизні строки повного засвоєння дітьми голосних і приголосних звуків.
Вік появи звуків ( у роках)
1-2
2-3
3-5
5-6
звуки
А О Е П Б М
І И У Ф В Т Д Н К Г Х Й
С З Ц Ш Ж Ч Щ
Л Р
 
З таблиці видно, що при  нормальному мовленнєвому розвитку не пізніше ніж до 5-6 років дитина повинна оволодіти правильною вимовою всіх звуків мовлення. Якщо ж цього не відбудеться, то «вікова дислалія» перестає бути віковою. Така затримка свідчить про наявність особливих причин, що заважають дитині своєчасно оволодіти правильною вимовою звуків мовлення. Тут вже час говорити про порушення, недоліки чи дефекти звуковимова, що потребують спеціальної логопедичної допомоги.
Батькам також важливо знати, що навіть у ранньому віці (до 3-5 років) у дітей можуть  бути і такі особливості у вимові, які вже з самого початку не можна відносити до «вікової дислалії». Ці особливості не зникнуть з віком, і тому потрібно яки змога раніше звернутися до спеціаліста. До них, наприклад, відноситься «хлюпаючи» вимова деяких звуків ( іноді навіть з помітним роздуванням щік), що надає звукам незвичний і неприємний для слуху відтінок. В інших випадках може спостерігатися міжзубна вимова звуків (переважно свистячих і шиплячих), коли кінчик  язика просовується між різцями і звуки набувають характерний відтінок шепелявості, не притаманний українській мові.


 Основні види порушень звуковимова і
способи їх виявлення


         Головна відмінність дефектів звуковимова від «вікової дислалії» полягає у тому, що вони виникли внаслідок специфічних причин і тому, зазвичай, не зникають без спеціальної логопедичної допомоги.
         Проявляються дефекти звуковимова у одному з трьох варіантів:
Повна відсутність звука (наприклад, Р або Л) у мовленні дитини. У цьому випадку він говорить ИБА замість РИБА і АМПА замість ЛАМПА. Цей вид порушення звуковимова зовнішнє повністю співпадає з «віковою дислалію», але на відміну від неї зустрічається у більш пізньому віці (після 5-6 років). 
Повна заміна одного звука іншим, зазвичай більш простим за артикуляцією.  Наприклад, звук Р може замінюватися на Л, а звук Ш – на С. У цьому випадку, як і при «віковій дислалії», дитина говорить ЛИБА замість РИБА і СУБА замість ШУБА, однак ці зміни також спостерігаються у більш пізньому віці.
Спотворена вимова звука, класичним прикладом чого є «гаркаве» Р. У цьому випадку звук не відсутній у мовленні дитини і не замінюється іншим звуком – дитина вимовляє саме звук Р, але вимовляє його спотворено. Сюди ж відноситься хлюпаючи та свистяча вимова звуків.
Дуже важливо зрозуміти, що цей  третій вид порушення звуковимова, на відміну від перших двох, ні в якому віці не може відноситися до «вікової дислалії». Це пояснюється тим, що він у всіх без виключення випадках виникає внаслідок особливих причин, а не у зв’язку з віковою недосконалістю мовного апарату дитини. Саме ці причини і заважають «зникнути з віком» особливостям у вимові звуків. Іншими словами, віковою «нормою» звуковимова до певного віку можна вважати тільки повну відсутність звука або повну заміну іншим звуком. Але після 5-6 років і ця «норма» уже перестає бути такою і переходить у розряд патології.
У чому ж криються основні причини, що заважають дитині своєчасно та без спеціальної логопедичної допомоги оволодіти правильною вимовою звуків мовлення?
Якщо говорити про дітей з нормальним слухом та інтелектом і таких, що не мають значних відхилень у поведінці, то таких причин три:
Труднощі розрізнення деяких схожих звуків на слух (при відсутності зниження слуху);
Виражені дефекти у будові мовних органів (губ,зубів,язика, м’якого та  твердого піднебіння);
Недостатня рухливість губ та язика.
Четвертою причиною може бути відсутність правильного взірця для наслідування.
У багатьох випадках дві або навіть декілька причин можна спостерігати одночасно. Зрозуміло, що це значно ускладнює загальну картину.
Розглянемо кожну з причин окремо і вкажемо способи виявлення цих причин самими батьками.
Однією з найбільш поширених причин переходу «вікової дислалії» у більш пізній вік є труднощі у слуховій диференціації звуків мовлення (тобто у розрізненні їх на слух). Ці  труднощі  виражаються у тому, що дитина не уловлює різниці у звучанні схожих звуків (С-З, С-Ц, Р-Л та інших). Внаслідок  цієї причини слова типу МИСКА-МИШКА та ЛАК-РАК, що відрізняються одне від одно лише одним звуком, сприймаються дитиною як зовсім однакові.
Якщо покласти перед дитиною два малюнки, на одному з яких намальована  МИШКА, а на іншому МИСКА, і по черзі їх називати, то дитина не зможе показати відповідний малюнок. Вона буде показувати малюнки навмання, запитливо поглядаючи при цьому на дорослого і не розуміючи, чого від неї вимагають. При цьому дитина буде добре розуміє різницю у самому значенні слів, про що свідчить повне зникнення  ускладнень у показі малюнків при найменшій підказці. Так, якщо запропонувати дитині показати  ЗАЛІЗНУ МИСКУ та СІРЕНЬК МИШКУ, то вона відразу без вагань виконає завдання, орієнтуючись на значення слів-підказок – ЗАЛІЗНА та СІРЕНЬКА . ізольовано ж взяті слова МИСКА та МИШКА можуть біти диференційовані на слух тільки при умові розрізнення звуків Ста Ш, оскільки всі інші звуки у цих словах вимовляються однаково.
Але якщо дитина не уловлює ніякої різниці у звучанні С і Ш, тобто якщо ці звуки здаються їй однаковими, то у неї нема  і стимулу до удосконалення своєї звуковимова. Вона не відчуває потреби у оволодінні більш складною (порівняно із звуком С) артикуляцією звука Ш, оскільки вимова СУБА замість ШУБА здається їй правильною і повністю її влаштовує. Таким чином, основною причиною звукових замін тут є труднощі у слуховій диференціації звуків. За станом же артикуляційних  органів дитина була у змозі  оволодіти правильною звуковимовою у визначений час.
Ця форма порушення звуковимова особливо небезпечна тим, що з початком шкільного навчання звукові заміни, що маються в усному мовленні дитини, починають стабільно відображатися на письмі. Дитина як говорить, так і пише СУБА замість  ШУБА, тобто виникає дисграфія (порушення письма). У таких випадках промовляння у процесі письма, що зазвичай допомагає дитині уточнити звуковий склад слів, що записуються, дає прямо протилежний результат: неправильне промовляння не тільки не допомагає, але й заважає. Однотипні труднощі виникають і при читанні. Таким чином у  цих випадках на основі одного своєчасно не усуненого порушення з’являються ще й нові.
Щоб своєчасно усунути названу перепону на шляху до засвоєння правильної звуковимова, батьки повинні перевірити, чи може їх дитина розрізняти схожі звуки мовлення на слух. Дитина з нормальним розвитком уже до двох років здатна диференціювати на слух усі звуки мовлення. Тільки завдяки цьому вона у ранньому віці  може розрізняти такі схожі за звучанням слова, як БАБА, ПАПА. Тому якщо у ході перевірки з’ясується, що 3-4 річна дитина, яка замінює у мовленні Ш на С, не може правильно показати, на якому малюнку зображена МИШКА, а на якому МИСКА,то в цьому випадку ми маємо справу не з «віковою дислалію», а з патологією, котра до певного віку лише маскується під неї. У цьому випадку  дитина не зможе самостійно оволодіти правильною вимовою звука Ш і потребує спеціальної допомоги.
Труднощі у розрізнені на слух звуків мовлення можуть бути виявлені самими батьками. Спочатку треба створити доброзичливі ігрові умови, у яких дитина зацікавлена у правильному виконанні завдань і виявляє необхідну  активність. Потім їй показують два малюнки назви яких відрізняються тільки звуками, що  замінюються у мовлені (наприклад, РАК і ЛАК), і пояснюють значення обох цих слів і сенс завдання. Зробити це можна так: «Ось бачиш, у річці живе рак, це така жива істота. А це – лак у пляшечці, ним мама фарбує нігті. Тепер я буду називати ці малюнки, ати будеш  показувати, де – рак, а де – лак. Тільки слухай уважно, щоб не помилитися!» далі дорослий чітко називає ці малюнки, а дитина їх показує. При цьому для отримання правильного результату необхідно дотримуватись наступних вимог:
Малюнки називаються лише одним словом, вжитим у називному відмінку, і без  всіляких додаткових пояснень («Де рак?», «Де лак?»).         це принципово, тому що в іншому випадку при демонстрації малюнків дитина може орієнтуватися не тільки на різницю у звучанні звуків Сі Ш, але й на якість побічні ознаки, що відіграють роль підказки.
Малюнки називаються не у певній послідовності ( то одна, то інша), а без всякої системи, при чому один і той же малюнок називається 2-4 рази поспіль.  Завдяки цьому дитина позбавляється можливості випадково «потрапити у резонанс» і тим самим замаскувати труднощі у розрізненні звуків.
Обличчя дорослого закривається екраном, оскільки деякі звуки (наприклад, С і Ш) можна впізнати за положенням губ навіть у таких випадках, коли дитина не розрізняє ці звуки на слух. Крім того не слід дивитися на названий малюнок: деякі спостережливі діти намагаються слідкувати за напрямом погляду, що також полегшує виконання завдання.
 Про наявність, чи відсутність труднощів у розрізненні звуків на слух говорять навіть особливості поведінки дитини у ході обстеження. У випадку відсутності труднощів  дитина буде спокійно і впевнено показувати названі батьками малюнки, навіть якщо їй запропонують показати один і той же малюнок 4-5 разів поспіль.  При труднощах же у  розрізненні звуків дитина у ході виконання завдань буде постійно замислюватися,  сумніватися, запитливо поглядати на дорослого, спрямовуючи при цьому руку в бік то одного то іншого малюнка, або, нарешті, почне показувати їх навмання.
Якщо у ході перевірки з’ясується, що заміни звуків в усному мовлені дитини пов’язані з неможливістю розрізнити їх на слух, то треба буде вжити заходів щодо розвитку у неї слухової диференціації цих звуків.
Другою досить поширеною причиною неправильної вимови звуків є виражені дефекти у будові мовних органів дитини. Назвемо найбільш поширені з цих дефектів.
Неправильна будова щелеп та зубів. Сюди відноситься відсутністю деформація або неправильне розташування зубів, а також надто виступаюча вперед  верхня або нижня щелепа і передній або боковий прикус. При передньому відкритому прикусі навіть при замкнених щелепах та нижніми різцями залишається щілина. У   цю щілину при артикуляції звуків просовується кінчик язика, що надає свистячим  і шиплячим звукам відтінок «шепелявості». Аналогічна картина виникає і при повній відсутності передніх зубів. При боковому відкритому прикусі щілина між зубами утворюється збоку. Виток повітря через бокові щілини при артикуляції свистячих і  шиплячих звуків надає їм неприємного для слуху хлюпаю чого відтінку. Цього відтінку набувають іноді і інші звуки (К.Г.Х та Ж). При дефектах у будові щелеп та зубів свистячі та шиплячі звуки більш за інші спотворюються тому, що у цьому випадку порушується дуже важлива для їх артикуляції умова – утворення дуже вузької (1-2 мм) щілини між верхніми і нижніми різцями.
Надто великий або надто маленький язик. Цей дефект зустрічається нечасто, але він також ускладнює нормальну артикуляцію звуків. Адже саме язик відіграє найактивнішу роль у процесі їх утворення.
Коротка під’язична зв’язка ( або уздечка язика). Язик при цьому позбавляється потрібної рухливості, а головне – він не може  підніматися до гори. Від цього найбільше страждає звук Р, при утворенні якого кінчик язика повинен вібрувати біля верхніх альвеол (бугорків над верхніми різцями). При дуже короткій вуздечці порушується і вимова шиплячих звуків, тому що язик не може піднятися до переднього краю твердого піднебіння і набути форму «чашечки». Вимова ж свистячих звуків, що не потребують підняття язика до гори, при цьому дефекті не порушується.
Розщелина верхньої губи. Вона стає причиною дефективної вимови губних звуків (П.Б.М), в утворенні яких активну участь приймають губи. Однак розщелина верхньої губи часто супроводжується розщелиною твердого і м’якого піднебіння, внаслідок чого виникає носовий відтінок голосу (гугнявість) і до дефективної вимови практично всіх звуків мовлення. Це важке мовне порушення не може бути усунено без допомоги спеціалістів (лікарів і логопедів).
При дефектах у будові мовних органів звуки мовлення зазвичай вимовляються спотворено, а не замінюються іншими звуками. Це пояснюється тим, що дитина розрізняє на слух усі звуки мовлення і після виходу з періоду «вікової дислалії» як правило, не йде на повну заміну одного звука іншим. Ця спотворення у звучанні буває помітна уже і період «вікової дислалії», оскільки звуки – замінники, що вживаються дитиною, звучать не чисто, а з побічним призвуком хлюпання, шепелявості та ін.., що відразу звертає на себе увагу.
У цих випадках батьки з самого початку повинні розуміти, що  оволодіння правильною вимовою звуків у дитини буде відбуватися в ускладнених умовах і що вона буде потребувати допомоги лікаря та логопеда. У цьому випадку не слід чекати, доки все «минеться з віком», а потрібно своєчасно вживати необхідних заходів. Правда,інколи і при дефектах у будові мовних органів дітям вдається оволодіти правильною звуковимовою, але так, на жаль, буває далеко не завжди.
Способи виявлення дефектів у будові мовних органів дуже прості. Для цього достатньо просто уважно придивитися до дитини. Додатково можна рекомендувати наступні прийоми. Коротка вуздечка язика може бути виявлена  при спробі піднімання язика догори: при дуже короткій вуздечці він виявляється ніби «пришитим» до дна ротової порожнини. При менш короткі вуздечці піднімання кінчика язика можливе, але він при цьому не достає до верхніх альвеол. Якщо дитина зовсім не може підняти язика догори, можна спробувати підняти його шпателем або ручкою чайної ложки – коротка вуздечка при цьому відразу виявляється. В той же час використання цього прийому дозволяє впевнитися у тому, що язик не піднімається саме через коротку вуздечку, а не  внаслідок, наприклад, паралічу що, також можливо.
Третьою причиною, що викликає стійкі порушення у вимові звуків, є  недостатня рухливість мовних органів. Мова тут іде переважно про парези (слабкість) м’язів губ та окремих груп м’язів язика: його кінчика, бокових країв, спинки. У цих випадках язик і губи не можуть виконувати рухів, необхідних для правильної артикуляції звуків. Наприклад, при слабкості м’язів кінчика язика він не  утримується за зубами, а просовується між ними, що надає шиплячим та свистячим звукам відтінку шепелявості. Але у цьому випадку міжзубна вимова звуків викликана зовсім іншою причиною, ніж при передньому відкритому прикусі.
При трапезах м’язів бокових країв язика, коли не  вдіється широко розпластати язики у  роті, при артикуляції свистячих і шиплячих звуків відбувається виток  повітря. Це надає свистячим звукам хлюпаючий відтінок, як і при  боковому  прикусі. Шиплячі звуки часто при цьому вимовляються з роздуванням щік.
Таким чином  дефекти звуковимова у даному випадку також виявляються у  спотвореному звучанні звуків, а не у їх заміні іншими звуками. Навіть  у період «вікової дислалії» у цих випадках звуки – замінники звучать не чисто, а мають відмічені вище призвуки. Батькам важливо знати, що такі порушення у вимові звуків не минуть з віком, а потребують спеціальної логопедичної допомоги.
Парези м’язів губ та язика можна виявити при спробі виконання цими органами простих рухів. Тут можна спостерігати наступне:
Неможливість витягнути губи вперед – замість цього вони залишаються практично непорушними або здійснюють хаотичні рухи;
Асиметричність посмішки при розтягуванні губ у сторони. Одна сторона рота при цьому залишається непорушною або рухається мінімально;
Неможливість розпластати язика у роті,зробити його широким (тобто схильність язика до постійного звуження);
Відхилення язика в одну сторону при висуванні його з рота;
Мимовільне загинання кінчика язика на нижню губу при висуванні його з рота -  дитина не може утримувати язика горизонтально;
Неможливість підняти кінчик язика до верхньої  губи без  допомоги нижньої. При виконанні цього руху дитина нібито підтримує, підштовхує язика нижньою губою;
Неможливість вільного відведення язика у правий та лівий кути рота, язик при цьому рухається напружено, всією вагою, кінчик язика не виразний;
Неможливість спокійно утримувати висунутий з рота язик – спостерігається його дрижання, хаотичне посмикування м’язів, що свідчить про їх слабкість;
Схильність  до утримування язика у роті «грудкою» цю «грудку» буде добре видно, якщо запропонувати дитині широко відкрити рота.
При виявлені у дитини перерахованих вище особливостей у рухах губ та язика необхідна консультація не тільки логопеда, а й ще й невропатолога. Що таке стигматизм?
 
Сигма — це назва літери грецького алфавіту, що позначає звук [с]. За способом утворення до нього наближаються звуки: [з], [ц], що належать до групи свистячих, і звуки [ш], [ж], [ч], які складають групу шиплячих. Під час вимови свистячих звуків язик повинен упиратися в нижні різці, повітряний струмінь проходить посередині язика, спинка якого вигнута. Утворення шиплячих відбувається за тих самих умов, але кінчик язика піднятий угору. Будь-яке відхилення від цих умов називається сигматизмом. Трапляється також парасигматизм, коли ці звуки заміняються іншими.
Причин виникнення сигматизму багато. Але найчастіше він з'являється в дітей із неправильним прикусом, якщо зуби не досить високі або відсутні в період формування звуків – тобто за наявності анатомічних відхилень. Тому розвиток вимови у такої дитини повинен перебувати під особливим спостереженням.
Свистячі звуки, які вимовляє дитина до трьох років, мають стати «справжніми», тобто правильними. Із шиплячими можна почекати до чотирьох років. Але якщо ваша дитина потрапляє в так звану групу ризику, не варто чекати цієї вікової межі. Відомо, що краще хворобу попередити, ніж потім довго від неї лікуватися. Що саме знадобиться? Звісно, артикуляційна гімнастика, дихальні вправи, а найголовніше - це ваше бажання допомогти дитині. Тільки не потрібно трирічного малюка лякати словами «потрібно вчитися», замініть їх на «давай пограємось» - він одразу погодиться.
Для цієї гри, звісно ж, знадобляться ворота. Їх можна побудувати на столі з кубиків, можна у вигляді даху поставити складений удвічі аркуш паперу. А м'ячем може стати ватяна кулька.
Гратиме у футбол язичок. Він лягає на нижню губу,показує напрямок руху повітря й силою видихуваного повітря... забиває гол! Стежте, щоб не надувалися щоки, для цього їх можна злегка притримувати пальцями. Пам'ятайте, що «заганяти кульку» потрібно на одному видиху, не допускаючи, щоб повітряний струмінь був переривчастим. Можна розповісти дитині, що її язик - це стрілочка, що показує м'ячику, куди котитися. Тоді у випадку невдачі вона не засмутиться, а матиме привід виконати наступну вправу.
Ця вправа допоможе дитині навчитися розслаблювати м'язи язика, певний час утримуючи його широким, розпластаним.
Потрібно трішечки відкрити рот, спокійно покласти язик на нижню губу і, пошльопуючи по ньому губами, вимовити: «Пя - пя - пя». Язик повинен бути широким, краї його торкатися куточків рота. Потрібно утримувати широкий язик у спокійному положенні при відкритому роті під лічбу від одного до п'яти - десяти.
Після такої вправи язик обов'язково стане слухняним. Можна повернутися до першої вправи. А можна забрати ворота й пограти в схожу, але все - таки іншу гру.
Одна ватяна кулька для вас, друга - для дитини. Посміхніться, покладіть широкий передній край язика на нижню губу й здувайте ватку на протилежний край стола.
Правила виконання вправи ті самі: щоки не надувати, стежити, щоб повітряний струмінь проходив посередині язика. Як це перевірити? Звук, вимовлений дитиною, має нагадувати звук [ф], а не звук [х].
Але правильне дихання — це тільки половина успіху. Дитину потрібно навчити потрапляти язиком за нижні (при порушенні вимови свистячих звуків) і верхні (якщо страждають шиплячі звуки) зуби. Для цього запропонуйте малюкові перетворити його язичок на зубну щітку.
Посміхніться, покажіть зуби, відкрийте рот і кінчиком язика «почистіть» нижні зуби із внутрішнього боку, роблячи спочатку рухи язиком з боку в бік, потім від ясен до краю. Стежте за тим, щоб губи й щелепа залишалися нерухомими, щоб кінчик язика перебував біля ясен, а не біля краю зубів.
Це нескладно, не займе у вас багато часу, але допоможе розв'язати проблему, якщо вона уже виникла.
Логопеди визначають міжзубний, бічний і носовий сигматизми.
Міжзубний сигматизм                                                        
При цьому порушенні замість звука [с] чується звук, схожий на англійський [іп]. Таке звучання обумовлене тим, що в момент вимови звука кінчик язика просувається між верхніми й нижніми передніми зубами. Унаслідок цього не утворюється жолобок посередині язика, і повітряний струмінь, що виходить із рота, виходить розсіяним.
Причинами такого порушення артикуляції можуть бути слабість кінчика язика, передній відкритий прикус, а також аденоїдні розрощення, що утрудняють носове дихання (у дитини постійно відкритий рот).
Бічний стигматизм
При бічному стигматизмі замість звука [с] чується своєрідний шум, що хлюпотить, зумовлений тим, що язик у момент вимови звука набуває бічного положення (один його бічний край перебуває вгорі, а другий — унизу) або кінчик язика впирається у верхні зуби. Із цієї причини струмінь видихуваного повітря спрямований убік (ліворуч, право­руч або в обидва боки одночасно). При цьому один із кутів губ, як правило, опущений, зуби розімкнуті більше, ніж необхідно.
Бічний сигматизм найчастіше виникає внаслідок слабкості м'язів однієї половини язика або неправильного прикусу.
Носовий сигматизм
При носовому сигматизмі звук характеризується носовим, «гугнявим» призвуком, і більше нагадує [х]. У момент артикуляції губи не розтягнуті, язик відсунутий углиб рота.
Зазвичай, якщо страждають свистячі звуки, то всі одночасно. А постановкою до­статньо займатися тільки з одним із них — [с]. Тому що звук [з] -^це [с] плюс голос, звук [ц] — це [т + с].
Якщо всі вправи дитина виконує легко, можна показати правильну вимову звука [с]. За артикуляцією він наближений до звука [і], тільки немає жолобка, немає тонкого повітряного струменя, який дитина вже вміє створювати. Посміхніться, проспівайте: «I- і-і», а потім подуйте на язичок. От і все, вийшла пісенька водички. Що ж далі? Тепер найголовніше — це не втратити навичку, не забути, як співається ця пісенька.
Починаємо займатися автоматизацією: спочатку ізольованого звука, потім уведення його в прямий і зворотний склади, потім — у слово. А згодом і до вільного мовлення недалеко.                                                   
Мета: автоматизувати звук [с].
Дорослий пропонує дитині перетворити стілець на велосипед. Для цього потрібно сісти на нього задом наперед і покрутити невидимими педалями. «Їхали ми їхали, і раптом сталася біда: цвях, що лежав на дорозі, проколов нам шину, і з неї вийшло все повітря». Дитина вимовляє: «С-с-с!» Щоб вирушити далі, потрібно накачати шини насосом. Дитина вимовляє уривчасто: «С, с, с!»
Мета: автоматизувати звук [с].
Потрібно побудуватити береги для струмочка. Якщо заняття відбувається у приміщенні, то це можуть бути стільці або натягнута між ними мотузка. Якщо грається на вулиці, достатньо буде намальованої крейдою звивистої доріжки. Дитина, пробігаючи між «берегами», перетворюється на «струмочок», що під час руху дзюрчить: «С-с-с!»
Для того щоб увести досліджуваний звук у склад, стане в пригоді гра «Луна». А щоб дитині було легше зрозуміти зміст гри, розкажіть їй, що таке луна, де її можна почути, а ще краще сходіть туди, де вона є (у ліс, порожню кімнату). Відкрию вам таємницю: ще луну можна почути на сходових майданчиках деяких будинків. Її виявила не я, а мої діти. Я була приємно здивована їхньою спостережливістю. Можливо, і ваша дитина знає, де ховається луна, запитайте в неї про це. Тепер саме час погратися. Нехай дитина буде «луною», а ви — «грибником, який заблукав у лісі». Ви говорите: «Коса», а луна відповідає: «Са-са-са». Доберіть слова заздалегідь, тому що придумувати на ходу їх досить-таки складно, адже мало того, що останній склад повинен містити досліджуваний звук, він повинен бути ще й наголошеним.
Як увести вивчений звук у слово? Можна відгадувати загадки, розглядати картинки, на яких зображені предмети, що містять звук [с], можна придумати імена м'яким іграшкам: заєць Коська, білка Соня, ведмідь Сіма. Для того щоб дитина частіше повторювала ці імена, вигадайте казку, у якій вони будуть головними героями, програйте її разом із дитиною. На початковому етапі автоматизації звертайте увагу на вимову тільки цих трьох слів. Поступово збільшуйте кількість слів, що правильно вимовляються, і незабаром дитина позбудеться сигматизму.
Якщо ж у дитини парасигматизм, цих вправ виявиться недостатньо.
Заміна звука [с] на звук [т] у логопедії називається призубним парасигматизмом.                                                                      
Заміна [с] на звук [ф] називається губно-зубним парасигматизмом. У момент вимови звука верхні зуби утворюють із нижньою губою вузьку щілину, через яку виходить широкий, розсіяний струмінь повітря, у результаті чого чується звук [ф]. Язик в артикуляції не бере участі, залишаючись у глибині рота.
Шиплячим парасигматизмом називають заміну звука [с] на звук [ш'] («щ»). У момент вимови звука губи злегка витягаються вперед і округляються, широкий язик упирається в нижні ясна. Жолобок посередині язика не утворюється, унаслідок чого видихуване повітря виходить із рота розсіяним струменем.
До основних причин, що викликають стигматизм, у цьому випадку приєднується порушення фонематичного слуху, можливо, навіть знижений фізичний слух. Тому крім основних вправ потрібно проводити заняття на диференціацію правильного звука і вимовленого замість нього раніше. Саме на це має бути спрямована основна робота.
Після цього настає найважливіший і найтриваліший період — автоматизація звука в мовленні. Полягає цей етап у постійному контролі над вимовою. Я рекомендую батькам заучувати напам'ять вірші, що містять «важкі» звуки. Вивчити їх потрібно таким чином, щоб, як мовиться, «відскакувало від зубів». Навіщо? Щоб дитина в момент читання вірша не замислювалася над тим, що потрібно сказати, а всю свою увагу спрямовувала на те, як це потрібно сказати. Якщо ви вчите вірш для ранку в дитячому садку, необхідно відразу з першого дня акцентувати увагу на правильній вимові й виразності. Тільки тоді у вас усе вийде на відмінно. Адже ранок — це не іспит. Якщо дитина забуде слова, їй обов'язково підкажуть. Ранок — це спектакль, у якому дуже важливо правильно сказати, щоб тебе зрозумів глядач, і правильно зіграти, щоб було цікаво дивитися.
Але одними віршами обійтися неможливо. Найбільшого ефекту можна досягти, якщо в повсякденному житті постійно нагадувати дитині про правильну вимову. Чим меншим є вік дитини, тим не так болісно вона переносить постійні виправлення. Вона усвідомлює, що вчиться говорити, як дорослі, тому неодмінно досягне результату. Щойно дитина почуватиметься дорослою (навіть, якщо це відбудеться в 7 років), вона уже переучуватиметься, а не вчитиметься говорити. А цього робити вже не хочеться, уже не змусиш — отже, автоматизація звуків у мовленні триватиме роками. Тому не че­кайте, поспішайте до свого малюка, поговоріть із ним, прислухайтеся до його мовлення і допомагайте, якщо це потрібно.

 

Подолання різних видів порушення звуковими


У тих випадках, коли один звук мовлення замінюється на інший через невміння дитини розрізняти ці звуки на слух, спеціальна допомога заключається у розвитку у дитини здатності до такого розрізнення. Іншого шляху для подолання таких порушень просто не існує. При цій формі порушення звуковимови велику допомогу дитині можуть надати самі батьки, тому нижче ми наведемо конкретні і цілком доступні прийоми роботи з дітьми.
При порушеннях звуковимови, пов'язаних з дефектами у будові мовних органів, потрібно насамперед спробувати усунути ці дефекти. Якщо дефект вдасться усунути своєчасно і повністю, то у подальшому дитина буде оволодівати правильною артикуляцією звуків без відхилень від норми. Але зробити це потрібно саме своєчасно, доки дитина ще не встигла засвоїти неправильний спосіб артикуляції звука замість нормального. Так, наприклад, коротку вуздечку язика важливо підрізати до 5 років, тобто до моменту появи у мовленні дитини звука Р. Тим самим буде попереджено появу „гаркавості".
При неможливості повного усунення дефекту у будові мовних органів доводиться виховувати у дитини так звану компенсаторну артикуляцію. Її суть зводиться до того, що нормальне (або майже нормальне) звучання звука досягається за рахунок незвичного (компенсаторного) положення язика та губ. Наприклад, міжзубної вимови свистячих звуків при передньому відкритому прикусі можна уникнути шляхом закриття щілини між верхніми і нижніми різцями дещо незвично вигнутою спинкою язика. Цим виключається просування між зубами кінчика язика, яке призводить до шепелявості. Таку компенсаторну артикуляцію діти нерідко знаходять інтуїтивно, але частіше без логопедичної допомоги все ж не обійтися. Батькам необхідно зрозуміти, що цей вид порушень звуковимови у багатьох випадках не може „минути з віком", тому їм потрібне якомога раніше звернутися за допомогою до спеціалістів.
Якщо ж дефекти у вимові звуків викликані недостатньою рухливістю у дитини губ та язика, то єдиним засобом подолання цих дефектів є розвиток рухливості названих органів. Наприклад, правильною вимовою звука Р дитина не оволодіває до тих пір, доки у неї не з'явиться можливість піднімати кінчик язика до верхніх альвеол (не говорячи вже про те, що кінчик повинен при цьому мати достатню рухливість, без якої неможлива вібрація). Точно так же хлюпаючий відтінок при вимові свистячих звуків не зникне до тих пір, доки в результаті спеціальних вправ дитина не навчиться утримувати язика в роті розпластаним, притиснутим до корінних зубів. Тільки так можна припинити виток повітря між корінними зубами і боковими краями язика, внаслідок чого виникає цей відтінок.
Таким чином, при цій формі порушення звуковимови важливо навчити дитину виконувати губами і язиком всі ті рухи, які були описані у попередній бесіді. Але ця робота потребує спеціальних знань і може проводитися тільки логопедом або при його систематичній консультативній допомозі. Справа у тому, що при неправильному виконанні вправ можна навіть посилити прояви парезу, що приведе, наприклад, до ще більшого відхилення язика в одну сторону, тобто і до посилення хлюпаючого відтінку в звучанні звуків. Дуже важливою є у цьому випадку і консультація невропатолога, про що йшла мова вище.
Подолання цієї останньої форми порушень звуковимови зазвичай потребує багато часу і наполегливості для досягнення мети. Дуже важливо не втрачати впевненості при відсутності швидких результатів. Ці результати обов'язково будуть, але їх можна досягти лише в процесі систематичних вправ - батькам необхідно це зрозуміти з самого початку.
Тепер зупинимось на конкретних прийомах роботи з подолання тієї форми порушень звуковимови, яка пов'язана з невмінням розрізняти звуки на слух, оскільки всю необхідну допомогу дитині у більшості випадків можуть надати самі батьки.
З метою подолання цієї форми порушень звуковимови необхідно навчити дитину розрізняти на слух звуки мовлення, що замінюються нею. Для цього потрібно будь-якими можливими засобами довести до свідомості дитини РІЗНИЦЮ у їх звучанні. Так дуже корисним може виявитися прийом спеціального підкреслювання, перебільшення наявних відмінностей. Найлегше це зробити шляхом співвіднесення мовних звуків із звуками оточуючої природи. Наприклад, звук 3 можна порівняти з писком комара; Ж - з дзижчанням жука; С - із свистом; Ш - з шумом листя на дереві при сильному вітрі і т. п. У ході таких вправ дорослий довго і достатньо голосно вимовляє то звук 3, то звук Ж,  чого кожного разу запитує дитину:" Хто це, жук чи комар?". Або після почергової довгої вимови звуків С і Ш ставить таке питання: «Що це, ліс шумить чи свистить повітря, що витікає з кульки?"
При роботі над слуховою диференціацією звуків дуже важливо, щоб перш за все сам дорослий, не будучи спеціалістом у дефектології, до кінця усвідомив різницю у звучанні звуків і потім довів цю різницю до свідомості дитини. Суттєву допомогу при цьому можуть надати приведені нижче вірші, у яких заримовано спеціально підібрані на певні звуки слова і в яких наполегливо підкреслюється СПЕЦИФІКА звучання кожного з цих звуків.
Наприклад, у вірші „Свист і шум" по принципу протиставлення подаються звуки С і Ш. Спочатку дитина чує слова, насичені звуком С, що дозволяє краще відчути особливості його звучання, а потім - слова із звуком Ш. У кінці вірша протиставляються обидва ці звуки і підводиться підсумок відносно особливостей їх звучання (один звук - свист, інший - шум).

Дата публікації: 23:04 02.09.2017
Директор школи

Скрипка Любов Анатоліївна

Пошук
Анонс подій
Подій не заплановано
Інформація для випускників